Я проведу ще пару тижнів безпосередньо перед Різдвом, допомагаючи в дитячій зоні в Українському центрі прийому біженців у Перемишлі, Польща.
Сьогоднішній і вчорашній день були для мене яскравими днями в дитячому просторі, тому що в обидва дні я міг залучити дитину посидіти зі мною, щоб прочитати цілу книжку з малюнками. Це важлива подія, тому що раніше такого не було жодного разу протягом усього вересня та цих двох тижнів у грудні.
В обидва дні це була та сама маленька книга під назвою «Де Санта?» У ній розповідається проста історія про дитячі різдвяні свята, починаючи з ранкового виявлення свіжого снігу, який випав вночі, потім ліпить чудового сніговика, перекушує імбирним печивом, потім ставить ялинку та прикрашає її цукерками. Після цього історія переходить до обміну подарунками на Різдво та завершується веселими катаннями на снігових санках. На кожній сторінці книги також є численні зображення Санта-Клаусів, великих і маленьких, тож діти можуть грати в ігри типу «Де Волдо», намагаючись знайти всіх Сантв-Клаусів, захованих в ілюстраціях на кожній сторінці, коли вони читають історію. Це весела маленька пригода на папері.
Сьогодні вранці трапилася ще одна смішна річ: усі діти повинні роззутися та залишити своє взуття біля входу. Сьогодні у нас була велика група дітей, які чекали, щоб вбігти, коли я відкривав о 9:30, тому деякі з них забули зняти взуття. Тому щоразу вранці, коли я помічав, що дитина перебуває у взутті в ігровому просторі, я нагадував їй про необхідність роззутися. Більшість дітей одразу розуміли, коли я вказував на купу взуття біля входу, і вони підходили й залишали там своє взуття. Але один маленький хлопчик, мені здається, років 7 чи 8, відмовився співпрацювати. Я підвів його до входу й сам сів серед купи взуття, показуючи на власні ноги в шкарпетках. Але він все одно відмовлявся сісти і зняти чоботи. Тому я нетерпляче вигнав його з ігрового простору. Але трохи пізніше я знову помітив його в ігровому просторі, все ще в чоботях. Мабуть, він повернувся, коли я не дивився. Я знову схопив його і знову почав відводити до входу, але цього разу він підняв штанину й вказав на щиколотку, і тоді я зрозумів, що він не в шкарпетках!
Його молодший брат теж не мав шкарпеток. Я провів їх обох до складу одягу Червоного Хреста, і жінки там одразу дали їм по парі чистих шкарпеток.