Сьогодні я був транзитом між Варшавою та Перемишлем. Перемишль – це місто біля кордону з Україною, де знаходиться центр прийому біженців, де я буду працювати.
Поїздка з Варшави до Перемишля тривала 6 годин потягом. Першу половину поїздки був експрес (безпересадковий) з Варшави до Кракова. У Кракові я пересів на інший потяг, який зробив близько півдюжини зупинок перед тим, як прибути в Перемишль приблизно о 3:30 дня. Співробітниця фонду Ocalenie тут, у Перемишлі, має машину, тож вона зустріла мене на вокзалі та привезла до квартири, де живуть волонтери. Ми також заскочили до приймального пункту, щоб забрати ключі від квартири в одного з волонтерів, але мені не дозволили увійти до центру, оскільки моє ім’я ще не зареєстроване в Польському Червоному Хресті. У всякому разі, я отримав пару фотографій зовнішньої сторони будівлі. Центр прийому розташований у колишньому торговому центрі Tesco, який було закрито пару років тому, коли Tesco припинила свою діяльність у Польщі.
Отримавши ключі, ми заскочили до квартири, і я витратив решту дня на те, щоб орієнтуватися та розпаковувати речі.
Коли я вперше вирішила стати волонтером серед українських біженців, то почала практикувати українську мову за допомогою програми Duolingo. Duolingo — чудовий спосіб практикувати іноземну мову у вільний час. Це майже так само весело, як грати у відеоігри. Додаток змушує вас подолати перешкоди, і кожного разу, коли ви просуваєтесь вперед, виникає маленький приплив ендорфінів. Тож я витратив пару тижнів (чи більше, не пам’ятаю) просто на вивчення українського алфавіту, який, по суті, є таким же алфавітом, який використовується в російській мові. Тоді, перш ніж я справді почав вивчати українську граматику чи корисні фрази, я отримав підтвердження, що буду працювати на Foundation Ocalenie у Польщі, тож я також почав вивчати польську. Потім, коли я приїхав до Варшави, я взагалі перестав дивитися на українську мову й зосередився на тому, щоб щодня вивчати якомога більше польської. Сьогодні в поїзді з Кракова до Перемишля жінка, яка їхала зі своєю маленькою дочкою, попросила мене допомогти їй підняти частину її багажу з високої полиці. Виявилося, що вона українка і не говорить англійською чи дуже польською. З цього невеличкого випадку я бачу напис на стіні — дуже скоро (тобто, починаючи з завтрашнього дня), мені буде важко працювати двома різними мовами, кожну з яких я почав вивчати лише близько 2 місяців тому .
Звучить як робота для . . . Супермен? Ну ні, я просто дурню. Я не знаю, чи є Супермен трьома мовами чи ні, і в будь-якому випадку я вважаю, що він вийшов з моди сьогодні. Давайте натомість зателефонуємо Googleman. Так, озброєні Перекладачем Google тепер легіони гуглменів і жінок мандрують світом із достатньою легкістю та безпекою. Я швидко стаю одним із них. Дивовижно, на що здатні програми перекладу для смартфонів (Google Translate – лише один із кількох хороших варіантів). Я можу буквально розмовляти зі своїм телефоном англійською, і людина, з якою я справді хочу поговорити, може прочитати те, що я щойно сказав українською, або польською (чи майже будь-якою іншою мовою, яку я можу назвати). Процес трохи незграбний, але він дозволяє налагодити базове спілкування, щоб підбадьорити таких новачків, як я, підвищити ставки та вирушити на інший континент, який ми ніколи раніше не відвідували, без будь-яких серйозних побоювань щодо того, що загубимося чи опинимося на вулиці без жодних місце для сну (тільки не забувайте, що акумулятор телефону не розряджається).
Ця ж технологія дозволяє мені ефективно публікувати цей блог будь-якою мовою, яку я хочу. І це дозволяє будь-якому читачеві читати його будь-якою мовою, яку вони віддають перевагу (якщо я не опублікував це мовою, яка йому подобається).
Скажіть що завгодно про тенденції до популістського націоналізму, нетерпіння щодо альтернативних точок зору та розпад «глобального села». Простий факт, що люди будь-де на планеті тепер можуть швидко й ефективно ділитися важливими ідеями, спонукає мене сподіватися, що люди знайдуть шляхи побачити далі «фейкових новин» і продовжувати «бороти мир».
Безумовно, феномен фейкових новин є потужною силою, з якою потрібно рахуватися. Як похмуро заявляє The Washington Post, «демократія вмирає в темряві.” Важливий висновок: якщо люди байдужі до того, що відбувається в решті світу за межами їхніх власних місцевих спільнот, то їх легко заколисати й погодитися з будь-якою точкою зору на світ, яку пропонують агенти інформації, незалежно від того, чи це агенти уряду -контрольовані або комерційно контрольовані ЗМІ. Це надто часто призводить до самозміцнюючого циклу зростаючої обмеженості поглядів і заперечення з кінцевими катастрофічними результатами. Наслідком цього є те, що кожен громадянин демократії має бути в захваті від пошуку можливостей для пошуку взаєморозуміння та спільної мови — навіть якщо це означає необхідність навчитися користуватися цифровими протезами, щоб вести розмови з людьми, мовами яких ми не розмовляємо.